Home Культура Сьогодні 206 річниця від дня народження великого Кобзаря

Сьогодні 206 річниця від дня народження великого Кобзаря

414
0

9 березня 2020 року в Україні та інших країнах світу святкують 206 річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?

9 березня 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) народився Тарас Григорович Шевченко – український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч. Національний герой і символ України.

Батьки Григорій Шевченко і Катерина Бойко були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Енгельгарда – поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і мав у власності 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїхала до Кирилівки. Окрім Тараса в родині було 6 дітей – Катерина, Марія, Микита, Ярина, Марія та Йосип.

Батьки Тараса від тяжкої праці на панщині рано померли і він, щоб заробити кусок хліба, був змушений піти у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва. Пізніше хлопець утік від дяка, не витримавши його знущань, але продовжив наймитувати у інших.

Не так тії вороги,
Як добрії люди —
І окрадуть жалкуючи,
Плачучи осудять,
І попросять тебе в хату.
І будуть вітати,
І питать тебе про тебе,
Щоб потім сміятись,
Щоб з тебе сміятись,
Щоб тебе добити…
Без ворогів можна в світі
Як-небудь прожити.
А ці добрі люде
Найдуть тебе всюди,
І на тім світі, добряги,
Тебе не забудуть.

З ранніх років Шевченко цікавився народною творчістю, навчився читати і писати у дяків, проявляв великий хист до малювання. У 17-річному віці Тарас приїздить до Петербурга, куди було переведено поміщика Енгельгардта, який помітив талант Шевченка і сприяв його розвитку. Далі були нові знайомства, відомі художники, можливість відвідувати навчальні класи.

У 1837 році Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

Цього ж року його зараховують”стороннім учнем” до Академії мистецтв. Далі, Шевченко слухає лекції, читає, пише вірші, відвідує театри, музеї, виставки, малює…

У квітні 1839 року Шевченко отримує срібну медаль 2-го ступеня за малюнок з натури. А вже через рік отримує аналогічну нагороду за першу картину олійними фарбами “Хлопчик-жебрак дає хліб собаці”. 

І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя,
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить,
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: «Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?»
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас,
І все почило. Сивий в хату

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка “Кобзар”, що містила вісім творів: “Думи мої …”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”. 1841 року виходить альманах “Ластівка” із п’ятьма творами Шевченка: баладою “Причинна”, поезіями “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море…”, першим розділом поеми “Гайдамаки” – “Галайда”, окремим виданням вийшла поема “Гайдамаки”.  У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину “Циганка-ворожка”.

Далі з’являються нові малюнки та портрети, ілюструє художні твори, видає поеми.

19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Тут його чекають нові знайомства, відвідує багато відомих місць, сіл, пише вірші, малює, робить багато ескізів олівцем, відвідує Кирилівку, зустрічається з братами та сестрами, робить спроби перекладати твори польських поетів, пише нові поеми…

Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі:
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
Та ніхто не докучає
І не розважає —
Чого болить і де болить,
Ніхто не питає.
Удвох, кажуть, і плакати
Мов легше неначе;
Не потурай: легше плакать,
Як ніхто не бачить.

У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання “некласного художника”. Він продовжує багато працювати. А наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку “Три літа”.

17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув’язнили в казематі “Третього відділу”. Тут він створив цикл поезій “В казематі”. Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом “Три літа”. Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті “Близнеці”.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

А далі знову – нові вірші, арешт… Шевченко був знесилений фізично, але не поетично. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. Поет дбав про поширення освіти серед народу. 

На початку 1861 року стан поета лише погіршувався. 10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку Тарас Григорович Шевченко помер. Спочатку похований на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Джерело: kobzar.info