Home Культура Дерев’яний костел у селі Розваж – німий докір людській байдужості

Дерев’яний костел у селі Розваж – німий докір людській байдужості

534
0

Покинутий і забутий дерев’яний костел у селі Розваж Золочівського району – один із 15 дерев’яних католицьких храмів Львівщини, які вистояли до нашого часу.

Костел у селі Розваж ще тримається майже у цілісному стані, хоча латаний перелатаний і вже частково зруйнований дах, відчинені двері і пустка всередині не додають великого оптимізму.

Точна дата спорудження храму невідома, однак швидше за все він був зведений у першій третині 20 століття, уже по закінченні першої світової війни. Словник географічний, виданий у 11 томах у кінці 19 століття, не згадує про цей храм, лише про церкву (очевидно, дерев’яну попередницю теперішньої), а місцеві римо-католики мали парафію у Олеську. Їх було немало – 235 (греко-католиків – 492). Що цікаво, співвідношення поляків та українців було 307 до 452, тобто виходить що частина поляків дотримувались греко-католицького обряду, очевидно, це учасники та діти мішаних шлюбів.

Невелика римо-католицька філіальна каплиця розміром приблизно 14х8м у плані, розташована вівтарем на захід, а фасадом на схід, до вулиці. Будівля невисока, хрестова у плані, однак трансепт дуже короткий. Невисокий двосхилий дах перекритий залізом, де-не-де зруйновані частини полатані шифером. Вівтарна частина гранчаста, такий же і дах над нею. “Родзинкою” костелу є красиві ковані віконні рами, стрільчасті “під готику”. Мабуть колись тут були кольорові скельця, зараз же вікна зашиті щільно дошками зсередини, а скла у рамах давно немає. По два таких вікна є у бічних фасадах і ще по одному з кожного боку вівтаря. На торці ж вівтаря, як часто буває, примістилось високо над землею маленьке кругле віконце. На усіх чотирьох кутах споруди бачимо маленькі металеві хрестики, а в центрі перехрестя – струнку шпилясту вежечку-сигнатурку, виконану з дерева і повністю обшиту бляхою (дуже тонка і красива робота). Верхівку вежі увінчує головний кований хрест на мідному “яблуку”. У інтер’єрі стіни і стеля обшиті дрібними дерев’яними планками. Збереглися також хори, на які ведуть кручені гвинтові сходи з кованими поручнями. Ще одним цікавим елементом є вхідні двері, з вставками тонкого дерев’яного різьблення. Зовнішні стіни обшиті вертикально дошками.

Очевидно споруда якось використовувалась у радянський час, ремонтувалась, що і вберегло її від руйнування. Доволі велика, рівна відкрита ділянка без дерев забезпечує вільний огляд споруди з усіх боків, ніяких бічних добудов і прибудов немає. Станом на 2017 рік усередину був вільний доступ, проте, на щастя, ніхто не додумався влаштувати тут смітник, всередині чисто і порожньо. Храм не має жодного офіційного статусу, і хоча він не є надто поважного віку, цілком заслуговує на термінову реставрацію і особливу охорону держави враховуючи також його рідкісність.

Джерело: drymba.com.